Історична доля Хмільника

1Istoriya-mista1
Там, де розкинувся широкими зеленими берегами оспіваний Геродотом Південний Буг, де родюча земля дарує щедрі врожаї, а густі ліси є прихистком зубрів та оленів — ще задовго до 13-14 ст. наші предки заклали перші камені в будівництво чудового міста-фортеці – Хмільника. За століття місто виросло та розцвіло, кров’ю написана його войовнича геройська слава, а непроста історія України викарбувалась в архітектурі Хмільника темними бійницями оборонної вежі 15 ст., розгалужжям підземних ходів під усім містом, розкішним замком-палацом на горі в обіймах двох рукавів Бугу, а також золотом куполів стародавніх церков та костелу.
Сьогодні Хмільник – це красиве зелене містечко в оточенні подільського лісу, оздоровчий куточок з цілющими радоновими водами, що дарують здоров’я мільйонам людей як з України, так і з-за кордону, край з чудовою природою, родючою землею та м’яким комфортним кліматом.
Археологічні знахідки свідчать про наявність поселень епохи і трипільської культури, і скіфів, і черняхівської культури, аж до слов’янських племен.
В Хмільницькому районі – а, точніше, в Петриківцях – в 1973 році місцеві школярі знайшли унікальну пам’ятку – стародавній медальйон. На одній його стороні вирізьблено зображення єгипетських богів – Ізіди та Анубіса (його зображено в образі вовка), а з іншої – магічне слово АБРАСАКС. Медальйон одразу ж було вивезено до Москви, взагалі у всьому Радянському союзі таких було лише два.
Хмільник стоїть на зелених берегах Південного Бугу. Геродот називав нашу річку Гіпаніс, а наші предки-слов’яни — Південний Бог. Також існує легенда, що на місці сучасного Хмільника колись було місто Божське, де жили могутні та сміливі воїни на чолі з вождем ( від імені вождя Бож, IV ст., згадується в «Слові о полку Ігоревім»).
Давня й цікава історія Хмільника. Мальовничий край та родюча земля завжди були бажаною здобиччю для загарбників, і не раз на наше місто здійснювались розбійницькі набіги. Навіть сама назва «Хмільник», за легендою, походить від слова «хміль». А хмелем був вкритий острів між двома рукавами Бугу, де, нападаючи та відбиваючись від загарбників, переховувались місцеві воїни.
Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 роком, коли литовський князь Ольгерд на річці Снивода розбив вщент татарське військо братів Котлибуга, Кочубея та Дмитра, яким належало Поділля. В результаті битви литовський князь оволодів Хмільником. Так почалась епоха панування над нашим містом Великого князівства Литовського та Польщі, аж до 1659 року.
Так розпорядилась доля, що Хмільник розкинувся всього за 6 км. від так званого «Чорного шляху», яким з південних степів рухались турки і татари на захід завойовувати землі, грабувати та вбивати. Не раз ріки крові лилися нашим містом, не раз воно було спустошене, проте ніколи не втрачало бойовий дух та наснагу до боротьби.
В 1434 році Хмільник відійшов під владу Польщі., і ця сторінка історії почалась з майже унікального факту – в 1448 році польський король Казимір III надає місту Магдебурзьке право, тобто право місцевого самоврядування, а разом з ним герб і прапор. Цікаво те, що в 15 ст. тільки п’ять міст Подільського воєводства мали таке право, а Києву його було надано лише а 1494 році, через 50 років після Хмільника!
Одним з найбільш яскравих фактів нашої історії є зародження козаччини. В 1512 році старостою Хмільника було призначено Предслава Ляцкоронського. На основі багатьох історичних даних, в т.ч. робіт Михайла Грушевського, саме з войовничих походів Ляцкоронського на турків і татар почався козацький рух в Україні. Отож староста Хмільника був першим козацьким гетьманом! Про це ж саме свідчить і робота польського невідомого літописця.
Близькість до «Чорного шляху» не залишала місту шанс на спокійне життя, в той самий час Польща вбачала тут аванпост своїх володінь – все це стало причиною того, що в 1534 році коронний гетьман Ян Тарновський (засновник Тернополя), котрий відповідав за оборону південних та східних меж від волохів і татар, обніс місто кам’яним муром з баштами. Башт всього було три, до нашого часу збереглася лише одна, там розташовано краєзнавчий музей Хмільника.
В 1603 році в Хмільнику було побудовано Костел – красиву величну будівлю, пам’ятку архітетури, що був знищений та відбудований, та зберігся до нашого часу. І зараз там проходять богослужіння, на все місто лунає погодинний відлік часу та щовечора грає орган.
Політичні течії життя України не оминали Хмільника. В Національно-визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького повстанські загони місцевого населення, будучи невдоволеними існуючою владою, приєднались до армії. Також існує унікальна пам’ятка історіографії України – Хмільницький літопис, в якому описано події війни в хронологічному порядку. Він увійшов до складу книги «Літопис Самовидця», що була видана в 1878 році. В пам’ять про героїчні часи Національно-визвольної боротьби в Хмільнику встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому.
Козаки швидко звільнили українські землі, створили Козацько-гетьманську державу, до складу якої в 1659 році ввійшов Хмільник, і – цікавий факт – майже став столицею! Справа в тому, що гетьман Іван Виговський так захопився містом, що вирішив побудувати тут свою резиденцію. Проте цим планам не дано було здійснитись по причині поразки Виговського в тому ж році.
З 1672 р. протягом аж 27 років в Хмільнику панували турки на чолі з Магометом IV. Місто було спустошене, Костел в своєму першому варіанті – дерев’яний, в стилі бароко – зруйновано, з фортеці було облаштовано мінарет мечеті, а від оборонного замку під Бугом були вириті підземні ходи. Вони до нашого часу ще залишаються законсервованими та недослідженими.
Знов повернулась польська влада, турки відступили, мусульманський дух розвіявся, в 1729 р. було відбудовано Костел — вже в стилі тосканського бароко — та переосвячено в Костел Святої Трійці.
В 1774р. польський король Станіслав Август Понятовський подарував хмільницьке староство своєму племіннику Юзефу Понятовському, який згодом – цікавий факт! –став маршалом французької імперії.
В кінці 18 ст. Хмільник відійшов до складу Російської імперії, отримав новий герб – срібна вежа на блакитному фоні, почали активно будуватись православні храми, багато я яких збереглися до нашого часу та є унікальними пам’ятками архітектури: Різдво-Богородична, Соборо-Богородична та Свято-Покровська церкви (детальніше в рубриці Про курорт – Пам’ятки культури та архітектури).
Катерина II подарувала хмільницьке староство графу Безбородько. Місто було аграрним, поступово розвивалась промисловість, а після відміни кріпосництва почало активно зростати населення. Було створено ткацьку фабрику, розвивалось миловарне та черепичне виробництво, пошиття взуття. Останнім старостою за часів Російської імперії був граф Ксідо – військовий красень – що одружився на багатій графині Лєвашовій, що володіла містом та сусідніми селами. Саме Ксідо по проекту відомого архітектора Івана Фоміна в 1911-1915 роках побудував розкішний палац в стилі неокласицизму разом з венеціанським арковим мостом через Південний Буг та парковим ансамблем. Детальніше про замок Ксідо в рубриці Про курорт- Пам’ятки культури та архітектури – Столітній красень-палац Ксідо.
В жовтні 1920 громадянська війна для Хмільника закінчилась. Життя почало відновлюватись, заводи-фабрики-артілі-лікарні-школи-читальні… все як у всіх тих років. А з 1934 року почалась нова епоха розвитку та історії Хмільника — створення одного з кращих та ефективніших курортів Європи. Про історію курорту читайте в рубриці Про курорт-історія курорту.
Друга світова війна страшною коричневою чумою викосила місцеве населення, особливо постраждали хмільницькі євреї, детальніше читайте в рубриці Про курорт – Пам’ятки культури та архітектури – Бабин яр в Хмільнику.
В 2015 році розпочались активні археологічні розкопки та дослідження на замковій горі, перші результати вражаючі! Всі новини читайте на нашому сайті.

COMMENTS (1)

Ксідо не був графом,графинею була Левашова. Графський титул по жіночі лінії не передавався. підтверження • Сычев Н. В. Книга династий. — М.: АСТ: Восток-Запад, 2008. — 959 с. — ISBN 978-5-17-050081-9, 978-5-478-00995-3;
• Эрлихман В. В. Правители Мира. Хронологическо-генеалогические таблицы по всемирной истории в 4 тт. — М., 2002.
В подавляющем большинстве случаев обладателем титула являлся мужчина. В исключительных случаях титул мог принадлежать женщине, если для этого титула допускалась передача по женской линии. Это было исключением из правил. В основном женские титулы — все эти графини, маркизы и т.п. — являются «титулами учтивости» (courtesy title)и не дают обладательнице права на привилегий, положенных обладателю титула. Женщина становилась графиней, выходя замуж за графа; маркизой, выходя замуж за маркиза; и т.д. В общей иерархии жена занимает место, определяемое титулом ее мужа. Можно сказать, что она стоит на той же ступеньке лестницы, что и ее муж, сразу за ним.

Залишити коментар

Коментар (обов"язково)
Im"я (обов"язково)
Email (обов"язково)

Читати ще

Ваше имя (обязательно)

Ваш e-mail (обязательно)

Ваш телефон

Сообщение

×